ІРС - Інститут релігійної свободи, м.Київ

Процес живого діалогу: Інститут релігійної свободи відзначає 15-річчя PDF Друк E-mail
11.07.2016 12:25
Захист права людини на свободу віросповідання може здатись чимось примарним, якщо не буденним. Однак завдяки зусиллям аналітиків та юристів вносяться ключові правки до законів, відбувається співпраця між релігійним середовищем та владою, фахівці надають постійні консультації для священнослужителів. Ось вже 15 років поспіль Інститут релігійної свободи несе важливу місію захисту свободи совісті та віросповідання в Україні, а також на міжнародному рівні. З нагоди цього ювілею РІСУ поспілкувалась з керівниками ІРС, а саме – головою Правління громадської організації Інститут релігійної свободи Олександром Зайцем та виконавчим директором ІРС Максимом Васіним.

Давайте пригадаємо початок створення Інституту релігійної свободи. Якими були причин його створення: у відповідь на які запити або проблеми?

О.Заєць:
Перш за все, Інститут створювався для захисту та утвердження свободи віросповідання. Це був основний мотив, який лишається таким і сьогодні. Влада змінюється, але виклики постійно з’являються. У 2001 році якраз був час викликів щодо згортання релігійної свободи у пострадянських країнах. Після прийняття на початку 90-х відповідних законів, спрямованих на забезпечення реалізації права на свободу віросповідання, через деякий час поширилася прийняття обмежувальних законів, які суттєво звужували релігійні права і свободи. Ці тенденції торкалися і України. Тому ми хотіли захистити право на свободу совісті та віросповідання в нашій країні. До створення Інституту релігійної свободи я працював помічником депутата і міг краще зрозуміти, як працює парламент. Тоді я усвідомив, що нам треба дбати про релігійну свободу. Виникла ідея про створення громадської організації та знайшлись однодумці, разом з якими ми реалізували цей задум.
 
Олександр Заєць, засновник і керівник Інституту релігійної свободи
 
А хто допоміг створити громадську організацію, підтримати роботу?

О.Заєць:
Інститут релігійної свободи був заснований громадянами України, які були зацікавлені в подальшому розвитку свободи віросповідання в новій демократичній державі та протидії спробам відкататися до тоталітарного минулого. Підтримка громадської організації, як тоді, так і зараз, відбувалася за рахунок партнерських відносин з різними вітчизняними організаціями і громадянами – це церкви і релігійні організації різних конфесій, громадські об’єднання, підприємці та інші небайдужі віруючі різних віросповідань. Як приклад, у  2001 році ми познайомилися з Тарасом Антошевським – відтак розпочалася наша співпраця з РІСУ в інформаційній сфері, яка триває і дотепер. Питання утвердження і захисту свободи віросповідання є актуальним як для великих, так і для малих конфесій, тому плоди нашої роботи відчутні для багатьох віруючих. Але на початку ми працювали без статусу юридичної особи, а у 2008 році відбулась перереєстрація й ІРС став юридичною особою із відповідним штатом працівників. 
 
Травень 2004 р., Олександр Заєць представляє ІРС на міжнародній конференції в Києві

Якщо ми повернемось до завдань, які виконував Інститут, то як вони змінювались? Як проблемне поле виглядає зараз, яку місію перед собою бачите?

О.Заєць:
Коли ми говоримо про захист релігійної свободи, то загрози у зв’язку із розробкою та внесенням змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» залишаються актуальним як раніше, так і зараз. У 2002–2003 роках була спроба з боку влади змінити цей Закон. Це була цікава історія, коли ряд церков спільними зусиллями, пройшовши певні випробування, захистили релігійну свободу в Україні та не допустили обмежувальних поправок. Цей результат спільної діяльності надихнув керівників церков утворити Нараду представників християнських церков України (2003).

Квітень 2008 р., учасники Наради представників християнських Церков України

На той час проблеми також стосувались сфери захисту персональних даних, Земельного кодексу, поточної діяльності релігійних організацій тощо. Після Помаранчевої революції,  досвід Наради Церков щодо самоврядної організації своєї роботи ліг в основу організаційних змін у діяльності Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО). До 2005 року ВРЦіРО фактично діяла при Дрежкомрелігій України, що відображалося на порядку денному кожного засідання. У той час основний фокус уваги був на державно-конфесійних відносинах, тому зі своєї сторони ми сприяли церквам у формуванні їх спільної позиції у діалозі з владою щодо тих або інших актуальних питань. Окрім цього Інститут релігійної свободи також контактує і співпрацює з органами влади, правозахисними організаціями, науковцями, експертами, щоб сприяти розвитку релігійної свободи, гармонізації державно-конфесійних та суспільно-релігійних відносин в Україні.

Давайте зупинимось на ролі ВРЦіРО. Зараз можна почути різні думки про її унікальну роль, як і критику щодо формату “закритого клубу”. Як саме змінюється сприйняття Ради Церков, і яку роль вона відіграє?

О.Заєць:
ВРЦІРО належить ключова роль у збереженні та утвердженні свободи віросповідання в Україні. Рада Церков діє в інтересах всієї релігійної спільноти України. Будь які звернення ВРЦіРО до влади ніколи не обмежували прав віруючих та були на користь і тих конфесій, які не представлені в її складі. На сьогодні Рада Церков є основним суб’єктом діалогу між конфесіями та різними гілками влади. Останнє звернення ВРЦІРО щодо становлення справедливості в Україні стосується налагодження діалогу з судовою владою. Також Рада Церков підтримує діалог з науковим і експертним середовищем, з іншими релігійними та громадськими організаціями. Слід також відзначити міжнародний аспект діяльності ВРЦіРО: міжконфесійні та офіційні заходи в Ізраїлі, Канаді, США, ЄС, Німеччині, Норвегії тощо. З 2005 року Рада Церков є самоврядною інституцією громадянського суспільства України. 

Квітень 2012 р., зустрічі делегації ВРЦіРО у Вашингтоні, США
 
Членство у ВРЦіРО передбачає відповідальність. Кожне релігійне об’єднання вносить свій внесок у розвиток міжконфесійного діалогу, а також – діалогу між конфесіями та владою і суспільством. Це і час, і ресурси, і праця над спільними документами, і участь у роботі структурних органів Ради Церков тощо.

ВРЦІРО є повноцінним, авторитетним, потужним суб’єктом громадянського суспільства. Давайте звернемо увагу на те, як розширився спектр питань з боку ВРЦІРО до влади – це не лише питання свободи совісті, а й утвердження справедливості, суспільної моралі, цінності шлюбу та сім’ї, також захист прав дітей, фундаментальних і соціальних прав людини. В останньому зверненні до Президента України у квітні 2016 року Рада Церков підкреслила важливість того, щоб державна політика була "соціально справедливою та під час проведення реформ не покладався надмірний фінансовий тягар на зубожілих громадян на фоні подекуди надмірних і невиправданих витрат на утримання державного апарату та привілейоване соціальне забезпечення для колишніх і теперішніх високопосадовців". Тобто, це був заклик не робити реформи за рахунок людей на фоні розкрадання бюджетних коштів і браку політичної волі до протидії корупції.
 
Вересень 2014 р., візит делегації ВРЦіРО до Осло задля
проведення зустрічей з російськими релігійними діячами
 
В контексті міжконфесійного діалогу та державно-церковних відносин слід також згадати і про інші міжконфесійні інституції, які вносять свій внесок в утвердження свободи віросповідання та з якими співпрацює ІРС. Це зокрема згадана раніше Нарада представників християнських Церков України, утворена у 2003 році, та Рада Євангельських Протестантських Церков України.

М.Васін: Якщо говорити про роль ВРЦіРО як громадської інституції, то перед початком Майдану (Революції Гідності) ключовим було звернення Ради Церков стосовно насилля та свавілля правоохоронців у Врадіївці, пізніше – відкриті листи до уряду та президента щодо захисту права громадян на мирний протест, а також безпосередня миротворча участь у вирішенні суспільно-політичної кризи, яка спричинила громадянські протести по всій Україні.

Повернімось до самого Інституту. Як виглядає система його роботи? Зі сторони досить важко уявити, як саме діє організація.

О.Заєць:
Насправді робота відбувається просто – моніторинг, аналіз, прямий діалог із конфесіями, владою, експертним середовищем, а після цього розробка на цій підставі пропозицій і рекомендацій, проектів законів і інших нормативних актів, публікація роз’яснень і аналітики, надання консультацій та юридичної допомоги по стратегічним питанням тощо. В контексті здійснення моніторингу хотів би відзначити, що це відбувається в постійному діалозі і контакті з релігійним і громадським середовищем, експертами і науковцями, представниками влади і міжнародних організацій.
 
Жовтень 2009 р., зустріч з Верховним архієпископом УГКЦ Любомиром Гузаром

Важливою складовою діяльності ІРС є сприяння розвиткові державно-церковних відносин, міжконфесійного та суспільно-релігійного діалогу. Відтак чимало зусиль вкладається для експертної підтримки діяльності вище згаданих міжконфесійних інституцій та спеціалізованих громадських рад, створених при міністерствах і інших органах влади із залученням до їх складу представників конфесій.

Якими були максимальні виклики за історію діяльності Інституту та максимальні досягнення? Можливо, ви пригадуєте ситуації, які здавались дуже проблемними, але з часом їх вдалось подолати?

М.Васін: У нашій роботі ми торкаємось різних сфер. Наприклад, найбільше досягнення, яке водночас є довготривалим викликом для нас – намагання переконати парламент, уряд, адміністрацію Президента, що законодавчі зміни у сфері свободи віросповідання не мають розроблятися і прийматися втаємничено, а лише за умови постійного діалогу з релігійного спільнотою. Від моменту заснування ІРС ми працюємо над тим, щоб протистояти кулуарним процесам, які негативно впливають на права людини, тим випадкам, коли суттєві зміни приймаються без широкого громадського обговорення.
 
Грудень 2005 р., Максим Васін – вже рік як штатний працівник ІРС

Найбільш складно міняти укорінену практику місцевої влади хибного застосування законів у спосіб, який суперечить Конституції України, зокрема у сфері реалізації права віруючих громадян на публічні мирні зібрання. Але і в цій сфері є чимало позитивних досягнень – від рішень судів у Донецьку в 2006 році на користь нашої позиції до теперішнього розгляду в Конституційному Суді України. Кілька разів у нас були успішні громадські кампанії  щодо ветування президентом окремих законодавчих змін, до яких долучилися правозахисники та інші громадські організації.

На наше переконання, завжди ефективніше провести консультації з релігійною спільнотою та експертами з метою опрацювання якісного законопроекту чи урядового рішення, ніж потім відчайдушно і поспіхом виправляти помилки. Це як тепер зі змінами до Податкового кодексу, які вимагають обов’язкової перереєстрації усіх релігійних організацій, адже під час їх розробки парламентський Комітет залучив багатьох громадських діячів, а от релігійна специфіка повністю випала з уваги та призвела до нинішніх ускладнень і для влади, і для церков. Тому ми по багатьом питаннях озвучуємо позицію релігійної спільноти та нашу експертну думку, а також готові долучатися до законотворчого процесу. Налагодження дієвого державно-конфесійного діалогу з відповідними практичними наслідками дозволяє завчасно вирішити багато питань.

О.Заєць: Це не лише наша позиція, а й позиція представників ВРЦІРО. Наскільки можна бачити, такий підхід почали сприймати у владі – наразі спостерігаємо це у виступах і заявах політиків і урядовців, а також в планах законодавчих робіт. Наприклад, питання вдосконалення державної реєстрації релігійних організацій, військового та пенітенціарного капеланства тощо. З іншого боку частою є згадана ситуація, коли представники парламенту або уряду спочатку самостійно створюють якусь проблему для релігійного середовища, а потім спільними зусиллями доводиться її вирішувати. Особливо часто наші можновладці таке роблять у гонитві за адаптацією національного законодавства до практики ЄС, хоча там щодо релігійної сфери часто є різноманітні, навіть протилежні, підходи.
 
Жовтень 2014 р., зустріч ВРЦіРО з головою ВР О.Турчиновим та головою Уряду А.Яценюком
 
Ми бачимо, що у кожної країни ЄС є власна історія та досвід державно-церковних стосунків. Я не думаю, що нам треба під когось підлаштовуватись і когось бездумно копіювати. Натомість варто аналізувати власну історію та нинішню практику і розвивати свою модель відносин держави і конфесій. Україна може презентувати на міжнародному рівні певні здобутки у цій сфері. Ми спостерігали це не один раз, коли делегація ВРЦІРО виїжджала за кордон. Минулого року в Україні було реалізовано проект ОБСЄ щодо зміцнення безпеки релігійних громад та організацій, заснованих на переконаннях, під час якого було засвідчено високий рівень діалогу між конфесіями на всеукраїнському та регіональному рівнях. Чинник поліконфесійності може містити в собі негативний потенціал, але для нашого суспільства він є позитивним фактором, який є запорукою релігійної свободи в Україні. Церкви і релігійні організації, будучи різними, засвідчили здатність до єдності та співпраці заради спільних цінностей та загального блага.

Оскільки ми зачепили питання міжнародної спільноти, то наскільки наш досвід представлений за кордоном, окрім поїздок ВРЦІРО? І чи є певні країни, чиї моделі державно-конфесійних відносин можуть бути адаптовані до українських реалій?


О.Заєць: Ми дуже обережно ставимося до питання адаптації будь-якої зарубіжної моделі державно-конфесійних відносин. Є країни, які близькі до України в їх відносинах між Державою і Церквою. Однак у нашій країні з часів незалежності сформувалася і розвивається своя модель державно-конфесійних відносин, яка крок за кроком розвивається в напрямку побудови партнерських відносин. У контексті зазначеного релігійна спільнота й експертне середовище України уважно слідкують за ініціативами щодо внесення змін до законодавства у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій. У фокусі уваги конфесій також знаходяться питання, пов’язані з конституційним процесом у частині свободи совісті та віросповідання, думки та вираження поглядів, права на мирні зібрання, захисту суспільної моралі, традиційного шлюбу та сім’ї.
 
Квітень 2012 р., візит делегації ВРЦіРО до США – зустрічі в Нью-Йорку у будинку Есті Лаудер
 
Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій уважно слідкує за політичною ситуацією в державі і навколо неї, щоб не стати “заручниками” ситуації в контексті можливих законодавчих змін. Зокрема, наразі у Верховній Раді знаходиться низка законопроектів щодо внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», деякі з яких мають неоднозначний характер і можуть призвести до непередбачуваних наслідків. Україна є полі конфесійною країною, тому законотворцям необхідно підходити до сфери державно-конфесійних і міжцерковних відносин украй зважено і мудро. І посилання на іноземний досвід у багатьох випадках не спрацюють, адже кожна країна має свої релігійні особливості та ментальність.
 
Як, на вашу думку, світ сприймає розвиток свободи совісті в Україні? Які висновки можна зробити з міжнародних поїздок?

О.Заєць: Міжнародні організації та держави, які займаються моніторингом стану релігійної свободи в світі, загалом позитивно сприймають і оцінюють ситуацію в Україні. Свобода віросповідання та високий рівень міжконфесійного діалогу – це, насправді, один із найважливіших здобутків, який Україна може презентувати на міжнародному рівні. В нашій державі відбуваються не лише протокольні зустрічі між представниками різних конфесій, але є реальна співпраця у певних напрямках і проектах, які стосуються багатьох питань нашого суспільства. І це помітно на міжнародному рівні. Подібні приклади міжконфесійної співпраці є рідкими для сучасної Європи, і тому досвід України в цій сфері може бути знаковим і корисним для інших країн.
 
Квітень 2015 р., консультаційна зустріч у Лондоні
щодо релігійного аспекту українсько-російських відносин
 
М.Васін: Від Інституту релігійної свободи ми вже кілька років поспіль готуємо доповідь правозахисників про стан прав людини в Україні в частині, що стосується свободи думки, совісті та релігії. Це документ виходить за сприяння Української Гельсінської спілки з прав людини та широко поширюється, в тому числі англійською мовою. А цього року вперше в коаліції правозахисних організацій ми готували альтернативні звіти для структур ООН – для Комітету з прав людини та для Комітету з ліквідації расової дискримінації, в яких вказували на позитивні досягнення та ще наявні недоліки виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань.

До останніх років свобода віросповідання оцінювалась міжнародними експертами позитивно, особливо у порівнянні з іншими країнами Східної Європи. Зараз, звичайно, права людини в Україні виглядають як певна мозаїка: ми маємо окупований Крим, де зафіксовані жахливі порушення прав, та ще більші жахливі порушення та злочини бачимо на окупованому Донбасі. Там ситуація ще гірша, тому що немає легітимних державних інституцій, до яких можна б було звернутись за захистом. Адже ця територія юридично належить Україні, а фактично її контролює Росія, але публічно не бере на себе відповідальність за це. Тому ще одним напрямком нашої роботи в останні роки була фіксація та систематизація доказів вини Російської влади за ті злочини проти віруючих та релігійні переслідування, які мали місце у Криму та в ОРДЛО. У співпраці з Міністерством юстиції України ці факти ми вже передали до Європейського Суду з прав людини.
 
Травень 2015 р., Максим Васін доповів на конференції ОБСЄ у Відні
про релігійну ситуацію в Криму та на сході Україні
 
Ми знаємо про випадки катувань, переслідувань та вбивств на релігійному ґрунті з боку проросійських бойовиків на Донбасі. Однак це не можна назвати релігійною війною – це радше штучне використання релігійного чинника для розпалювання конфлікту та підігрівання відповідних сепаратистських настроїв. Це створення ілюзії того, що це громадянська війна, а не пряма військова агресія.

Третя частина пазлу – це Україна загалом, де свою свободу віросповідання люди можуть реалізувати достатньо вільно. Останні новації у цій сфері стосуються надання права релігійним організаціям засновувати приватні навчальні заклади (дитсадки, школи, університети), розвитку військового і пенітенціарного капеланства, державної акредитації вищих духовних навчальних закладів. У цьому плані Україна може похвалитись низкою позитивних змін, хоча залишаються ще деякі законодавчі проблеми та локальні релігійні конфлікти, зокрема щодо зміни юрисдикції православними громади тощо.

Багато хто з міжнародних організацій користуються нашими  звітами – ООН, ОБСЄ, Комісія США з міжнародної релігійної свободи, європейські структури та правозахисні організації. Дуже часто ми беремо участь у міжнародних конференціях, зокрема у трьох заходах ОБСЄ минулого року. Це робиться і для того, щоб публічно свідчити про реальну ситуацію в Криму та Донбасі, про релігійні переслідування та небезпеку релігійного фундаменталізму, у тому числі православної концепції «Руський світ».
 
Вересень 2015 р., Максим Васін перед виступом на конференції ОБСЄ у Варшаві
 
Минулого року був випадок, коли через день після мого виступу на міжнародній конференції ОБСЄ у Варшаві з полону бойовиків «ЛНР» було звільнено захопленого у заручники пастора. Інший аспект – це можливість показати те, що Мінські домовленості, формальне перемир’я та політичні декларації не означають припинення релігійних переслідувань з боку проросійських бойовиків – вони тривають і зараз. Ми намагаємося використати ці міжнародні зустрічі для донесення об’єктивної інформації про релігійно вмотивовані злочини, вичавлювання всього українського з окупованого Криму та Донбасу. Хоча з іншого боку ми розуміємо, що часто такі заходи обмежуються лише багатьма промовами, але ми сконцентровані на досягненні практичних результатів.

О.Заєць:
Крім того, що ми готуємо відповідні звіти та інформуємо суспільство про загрозливу релігійну ситуацію на Донбасі, наш Інститут поінформував дипломатичні представництва інших держав, ОБСЄ та інші міжнародні організації. Ми очікували, що Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні зафіксує проблематику релігійних переслідувань і порушення прав віруючих на тимчасово окупованих територіях Донбасу, перевірить інформацію про досі захоплені храми, молитовні будинки, інші культові споруди та сприятиме їх поверненню віруючим. На жаль, на даний момент, ми не бачимо відповідних зусиль з боку ОБСЄ, але сподіваємось, що вони проявляться з часом.

Якщо повернутися до державно-конфесійних відносин в Україні, то слід відзначити, що впродовж останніх двох років відбулося чимало зустрічей і контактів між представниками влади і конфесій. Однак при цьому актуальним залишається питання реального діалогу між владою та конфесіями, наслідком якого було б прийняття відповідних рішень і підготовка необхідних законодавчих ініціатив, а не просто слова. В принципі, ця проблематика є характерною і щодо відносин між владою і суспільством, адже непоодинокими є випадки, коли влада веде діалог заради діалогу – тобто суто формально.
 
2011 р., засідання Ради Євангельських Протестантських Церков України
 
Тим не менше, незважаючи на це, в Україні розвиваються державно-конфесійні відносини і є високий рівень свободи віросповідання. Якщо ж ми повернемось до міжконфесійних інституцій, то великі церкви разом з невеликими церквами – релігійними меншинами демонструють можливість вести дієвий діалог на підставі  взаємоповаги, реалізовувати спільні соціальні проекти та співпрацювати щодо інших спільних цілей. Це дуже гарний приклад як для нашого суспільства і політикуму, так і для міжнародної спільноти.

Яких досягнень вам би хотілось побачити найближчим часом, і якою є та ціль, яка може змінити стан речей вже сьогодні?

О.Заєць: Коли ми про це говоримо, то важливо, щоб наші пропозиції мали розвиток та практичне втілення. Важливо налагодити діалог – між Церквою та владою, між Церквою та суспільством, і ми хотіли б сприяти його розвитку. Щоб різні суб’єкти цього діалогу могли почути один одного та прийняти рішення, які були б на благо суспільства та людей. У сфері законодавчих актів ми були свідками, коли важливі зміни до Конституції України розроблялися та приймалися фактично без діалогу з суспільством. Але важливо, щоб люди при владі не жили і далі у паралельному світі, а перетинались з суспільством. Переважна частина людей залишається поза діалогом, а його розвиток міг би сприяти розвитку усієї держави.

 Розмовляла Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО, спеціально для РІСУ

Фото з архіву ІРС: irs.in.ua
Підписуйтесь на сторінку ІРС в Facebook і Twitter – експертний погляд на законодавство і релігійне життя в Україні та світі.
Інститут релігійної свободи, Київ 
www.irs.in.ua

 

Підтримайте правозахисну діяльність Інституту релігійної свободи:

УкраїнськаРусский

  cлідкувати за новинами   приєднатися!
RSS-новини .Е-mail розсилка: укр. рус.

Блог Максима Васіна

Законопроект 5050 прийнято: чи реєструвати статути?

В чому суть прийнятих змін і чи треба перереєстровувати статути неприбуткових організацій.

Що означає рішення Конституційного Суду про мирні зібрання?

Чи існують якісь обмеження щодо строку сповіщення про мирний захід, зокрема релігійний.

Контакти

Поштова адреса:
01001, м. Київ-1, а/с 471–В
"Інститут релігійної свободи"
Надіслати листа до ІРС