ІРС - Інститут релігійної свободи, м.Київ

Ольга БОДНАР. Військове душпастирство в Україні: загальні принципи та законодавчі перспективи PDF Друк E-mail
14.12.2011 18:58

Ольга БОДНАР
– Народний депутат України (фракція БЮТ-Батьківщина), Перший заступник Голови Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування



На сьогодні вже очевидно, що впровадження військового душпастирства (капеланства) в Україні – це не питання вибору, а питання часу. Цей вибір вже зроблено, коли у 1991 році наша держава взяла на себе зобов’язання гарантувати кожному “право на свободу світогляду і віросповідання”, а в 1996-му – закріпило його на рівні Конституції України у статті 35.

У розвиток згаданої конституційної гарантії Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» у статті 21 визначає: “Командування військових частин надає можливість військовослужбовцям  брати  участь  у  богослужіннях  і  виконанні релігійних обрядів”. Очевидно, що богослужіння та релігійні обряди не можуть відбуватись без посередництва священнослужителів. Через це в Україні по факту активно розвивається душпастирське служіння у війську, яке потребує належного нормативно-правового забезпечення з метою впорядкування цієї діяльності.

Вже не один рік я порушую перед Міністерством оборони України питання про стан та умови забезпечення права військовослужбовців Збройних Сил України на свободу віросповідання. І заслуговує на позитивну оцінку та увага, яке Міністерство приділяє цим питанням, розвиваючи співпрацю з Радою у справах душпастирською опіки та посилюючи зі свого боку нормативно-правову базу щодо задоволення релігійних потреб військовослужбовців. Зокрема, мається на увазі затверджена у квітні цього року Наказом Міністра оборони «Концепція душпастирської опіки у Збройних Силах України» та Директива Міноборони 2006 року № Д-25 «Про впорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України».

Слід зауважити, що нормативна база в цій сфері, зокрема законодавчі акти, не може розвиватися поспіхом та враховувати інтереси лише однієї конфесії. Для держави важливо, щоб в Україні був збережений міжконфесійний мир, а окремі локальні міжцерковні непорозуміння не були привнесені у військо. Тому вкрай важливим є побудова в Україні моделі душпастирської опіки на принципах, які б сприяли єдності, вихованню високих моральних якостей та патріотичних почуттів у військовослужбовців не залежно від того, священик якої конфесії надає їм духовну опіку. Ці принципи мають бути універсальними, а душпастирська опіка має надаватись спеціально навченими священиками з дотриманням певних обов’язкових стандартів.

В умовах багатоконфесйності українського суспільства ми свідомі того, що в державі мають бути розроблені чіткі механізми доступу священнослужителів до військових частин, в яких перебувають їх вірні. При цьому задоволення релігійних потреб військових не може відбуватись у хаотичному порядку та будь-ким, адже з іншої сторони не можна ігнорувати важливий для держави аспект національної безпеки і оброни, включно з військовою таємницею. Тому вважаю цілком доцільним те, що Міністерство оборони України веде діалог з різними конфесіями в рамках Ради у справах душпастирської опіки, а також у форматі Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, задля вироблення правових механізмів взаємодії та співробітництва Збройних Сил та релігійних організацій у сфері розвитку душпастирської опіки.

Досвід розвинутих країн Європи підказує, що наша держава спроможна зробити подальші кроки для розвитку військового душпастирства на наших теренах. Тим більше, що це є затребуваним не з боку міжнародної спільноти, а безпосередньо нашими громадянами, які у своїй абсолютній більшості ідентифікують себе як віруючі у Бога люди, про що свідчать соціологічні дослідження останніх років.

З огляду на це, право військовослужбовця на свободу віросповідання повинно бути забезпечене не гірше, ніж права інших категорій громадян. І я переконана, що ми можемо досягнути цього у найближчому майбутньому за допомогою постійного та прозорого діалогу виконавчих, законодавчих органів влади з церквами і релігійними організаціями, адже єднання зусиль та співпраця держави та інститутів громадянського суспільства можуть якнайкраще забезпечити інтереси суспільства в цілому.

Текст промови, виголошений 14 грудня 2011 року, під час Всеукраїнської науково-практичної конференції з іноземною участю на тему «Збройні Сили України та українське військове душпастирство», яка проходила у Києві у Центральному Будинку офіцерів.

Інститут релігійної свободи, м.Київ 
www.irs.in.ua
 

Підтримайте правозахисну діяльність Інституту релігійної свободи:

УкраїнськаРусский

  cлідкувати за новинами   приєднатися!
RSS-новини .Е-mail розсилка: укр. рус.

Доповідь ІРС

Доповідь "Свобода віросповідання під прицілом"

Російський терор на окупованих територіях Східної України.

Блог Максима Васіна

Як перереєструвати неприбуткову організацію?

Які саме вимоги Податкового кодексу та інших законів необхідно вказати у статуті неприбуткової організації

Що означає рішення Конституційного Суду про мирні зібрання?

Чи існують якісь обмеження щодо строку сповіщення про мирний захід, зокрема релігійний.

Контакти

Поштова адреса:
01001, м. Київ-1, а/с 471–В
"Інститут релігійної свободи"
Надіслати листа до ІРС